Із гірського села – до вершин науки. Творчий портрет Миколи Зимомрі з нагоди його 75-річчя

Із гірського села – до вершин науки. Творчий портрет Миколи Зимомрі з нагоди його 75-річчя


село голятин


Із гірського села – до вершин науки. Творчий портрет Миколи Зимомрі з нагоди його 75-річчя

Доля приготувала для нього круто закручені сюжети. За її тогочасними лекалами мав стати хіба що сільським пастухом або – якщо пощастить! – учителем початкових класів, який у корчмі пропивав би морґи з дідизни, розмазуючи гіркі сльози об брудний обрус. Однак… (На фото: М. Волощук і В. Марко на ювілеї в М. Зимомрі (у центрі), 2006).

Сумний зачин життєпису – голодне й холодне півсирітство, нужда і злидні, згорьована й погорблена мамка, яка вибивалася з сил, аби прогодувати п’ятьох синочків. Розв’язка, мов у блокбастері, – несподівана й інтригуюча: минуть десятиліття, й уродженець закарпатського села Голятина стане доктором honoris causa престижних європейських університетів. З глиняної долівки старої закуреної хижі він упевнено ступить на лискучі паркети розкішних конференц-залів і віталень багатьох столиць та мегаполісів.

Скромний хлопчина з верховинської Богом забутої глибинки вписав своє ім’я до золотого фонду вітчизняної науки. Доля забрала у трирічного Миколки нянька, однак залишила йому мамку й чотирьох братів. Сестричка восьмимісячним янголятком полетіла у засвіти разом із полум’ям громовицею підпаленої хижі. І вона ж, доля, однією рукою щедро сіяла йому визнання, престижні премії, а іншою немилосердно відбирала найдорожче…

Щоб вижити, брати мусили наймитувати. Василь – у Міжгір’ї, Іван – у Соймах, Федір – у Майдані, Микола – в Потоці, присілку Голятина. Заможні ґазди ставилися до хлопців, як до дешевої робочої сили, за найменшу провину – побої. Замість цукерок носили у жменях мозолі. Тяжко гарували на чужих обійстях, чекаючи неділі. То був час короткого відпочинку й найрадісніший день тижня. До них прийде мамка! Брала Гафія Зимомря (1919 – 1995) в тайстру 10 хлібин і пішки долала 23 км за щонедільним маршрутом Голятин – Потік – Майдан – Сойми – Міжгір’я. Боже, який то був смачнючий хліб! Ніколи не плакали й не скаржилися, однак чекали обіймів і поцілунків найріднішої на світі людини – саме вони додавали сил, гартували характер.

У мандри життям узяв із рідного Голятина мамину вишиванку, а ще співанку. Згодом син опублікує три збірки записів матусиних коломийок. Триб життя Миколи Зимомрі – переконлива відповідь усім, хто твердить, що без грошей, блату, покровителів, фарту досягти успіху неможливо. Ан ні! – заперечить своїм бекграундом відомий учений і письменник. Напівсирота здобуває вищу освіту, очолює престижні кафедри в Ужгороді, Дрогобичі, Ченстохові. І не тільки він – усі його брати стають авторитетами у своїх царинах. Іван мав 68 патентів із хімії, відкрив спосіб очистки чистого цинку, який і вкоротив йому віку. Наймолодший, Юрій, став головним рентгенологом у далекому африканському Ніґері, першим (і останнім?) переклав вірші Шевченка на тамтешню мову – хаусу. Найстарший, Василь, по закінченню Львівського лісотехнічного все життя стояв на сторожі лісових багатств, був автором циклу статей про значення Карпатського лісового ареалу для збереження флори й фауни Срібної Землі. А Федір, біолог, понад пів віку був директором Рудавецької початкової школи в селі, яке 1967- го об’єднали з Майданом.

Микола Зимомря з усміхом згадує босоноге дитинство. Однак він і нині де-факто – наймит української культури, науки, літератури, сказати б, із лавровим вінком на високому чолі. Свою юність, молодість і зрілість, усі свої вільні дні та ночі офірував науці і творчости. Не нажив маєтків, не має власної яхти чи майбаха – однак отримав те, що не купиш за всі гроші світу, – пошану й визнання. Бібліографічний покажчик його опублікованих праць сягає позначки 3600… Перші публікації позначені 1959-м, а тепер має в доробку 180 окремих видань, 2144 дослідницькі, літературно-критичні та публіцистичні статті, рецензії, художні твори, 332 зафіксовані доповіді на конференціях, конгресах, симпозіумах. Література про життя та творчість – 532. А ще – наукове редагування й керування дисертаціями, їх опонування.

Перебіг його професійної кар’єри вартий особливого прочитання. Судилося бути викладачем німецької мови та літератури, аспірантом (Берлінський університет ім. Олександра та Вільгельма Гумбольдтів, 1969 – 1972), докторантом (Московський інститут світової літератури ім. Горького, 1980 – 1982), завкафедри німецької філології УжДУ, професором Вищої педагогічної академії в Слупську, Балтійської гуманістичної вищої школи в Кошаліні, директором Інституту гуманітарних наук Полонійної академії в Ченстохові, а з 2001-го – завкафедри германських мов і перекладознавства Дрогобицького державного педуніверситету ім. І. Франка. В «Енциклопедії сучасної України», «Шевченківській енциклопедії», «Великій енциклопедії полонії світу», «Полонії у світі» тощо про нього пишуть як про відомого вченого-літературознавця, активного носія художнього перекладу, члена НСПУ, академіка АН Вищої школи України, заслуженого діяча науки і техніки України.

Микола Зимомря трудився у книгозбірнях та архівах різних країн. Те, що він дослідив та опублікував, дивує глибиною й масштабами. Наприклад, знайшов біографію Тараса Шевченка в німецькомовному перекладі, надруковану в Ляйпциґу в 1860 р., тобто ще за життя поета. Дослідник виявив, що це відбулося завдяки невтомному популяризатору українських творів Пантелеймону Кулішу. Також знайшов вірш «Бути чи не бути» та прозовий «Лист у далечінь» Лесі Українки, раніше не знані на її батьківщині. Філолог-слідопит зумів відшукати маловідомі факти з історії українсько-німецьких, -болгарських, -польських, -угорських культурних взаємодій. Видає блискучі есеї про визначних діячів нашої і німецької культури. А ще з його ініціативи 2016-го заснували альманах «Франкова нива», вже з’явилося шість ошатних томів.

Осібно варто мовити про поетичні і прозові твори М. Зимомрі – глибинно проникливі, позначені філософським пронизанням усесвіту, розраховані на читача думаючого і глибокого. Стосунки між людьми, їхні болі й тривоги стали і його журбою та радістю. Такі собі короткі історії з великого життя на полотні вічності. До речі, щойно на полицях з’явилися прозові збірки «Зелене відлуння» (Ужгород, 2021; нещодавно її відзначено Міжнародною літпремією ім. П. Куліша) та «Beobachtungen aus dem Grünen» (Гайделберг, 2021) в німецькомовних перекладах Яни Грицай.

У свою чергу, Миколі Зимомрі теж присвячені книжкові видання, зокрема Ігоря Добрянського та Марії Урбанєц («Микола Зимомря: слово крізь призму науки»), Миколи Ткачука («Першооснова змісту. Літературний портрет Миколи Зимомрі»), Михайла Небелюка («Сонце світить для людини. Про життя та творчість Миколи Зимомрі»). Чимало матеріалу лягло в основу «Осердя наукового доробку. Біобібліографічний покажчик праць Миколи Зимомрі», укладеного донькою Оленою Юрош (1971 – 2021).

М. Зимомря навдивовижу добрий і зичливий. На жаль, не радісний, повен журби й скорботи. Разом із дружиною Одаркою гірко банують за донькою Оленою, яка так рано пішла в засвіти…

…Час витікає крізь нас кожну секунду, а життя вимірюється не кількістю подихів, а кількістю моментів, які змушують нас затримати подих. Наукова, педагогічна, культурологічна, перекладацька й літературна спадщина Миколи Зимомрі вже стала скарбом нації. А він і нині за кафедрою, в архівах, бібліотеці. З роси і води, дорогий друже!



2021-12-05
переглядів: 580
джерело: Олександр МАСЛЯНИК

ДОДАТИ КОМЕНТАР (тільки українською мовою.):

автор:
коментар:


коментарі(0):

свіжі новини:
(голятин)

свіжі коментарі:
(голятин)

всі коментарі

найбільше читають:
(голятин)